На моєму підвіконні дуже пишно розквітла квітка, яка надихнула зробити серію портретів. ЇЇ неординарна форма викликала асоціацію із прагненням привертати до себе занадто багато уваги, викликаючи почуття переваги. Щоб підкреслити пихатість і навіть прояв певної частки ексгібіціонізму, я вибирала певні ракурси квітки, заповнювала нею максимальний простір кадру, поміщала її в полон ілюзій, розкидала пилок ніби напускала туману, символічно використовувала дзеркало і мерехтливу фольгу.

 

  Водночас не хотілося надавати серії негативного забарвлення, адже для квітки, яка цвіте лише раз на рік, природно мати таку форму. Тим більше є і світла сторона у марнославства, без здорової частки амбіцій неможливо розвиватися. Спали на думку позачасові образи квітів Роберта Мепплторпа, які далекі від крихкості та сильні у своїй невразливій красі.

 

  У цій серії я шукала візуальний баланс між світлою та темною стороною марнославства.